Свята Клара

Достоменно не відомо, однак можна думати, що св.Клара ніколи не залишала границі Сан Дам’яно. Нам відомо не дуже багато деталей з її життя. Ми знаємо, що вона була прикладом бідності, смиренності і була дуже віддана Пресвятий Евхаристії. Вона завжди допомагала і підтримувала св.Франциска. Коли взнала, що брати віддали своє життя за віру в Мароко, вона бажає також вирушити на місії серед не-християн. Але не такою була її місія. Двадцять вісім років свого життя Клара провели в ліжку, зможена хворобами. Але, навіть в такому стражданні, вона повторювала: “Відколи я пізнала благодать мого Господа Ісуса Христа через його слугу Франциска, жодна трудність не була мені незносною, жодна покута тягарем, жодна хвороба важкою”.

Коли св.Франциск осліп і востаннє прибув у Сан Дам’яно, св.Клара оселила його в невеликій хатині в маслиновому гаї, де він і довершив свій знаменитий “Гімн брату Сонцю” (Пісня створінь). Після його смерті, процесія, що супроводжувала святого, зупинилася в Сан Дам’яно, щоб Клара й інші сестри змогли попрощатися з Франциском.

Коли св.Клара відчула наближення своєї смерті, вона зібрала своє співтовариство біля себе і призвала завзято продовжувати дотримання євангеличної бідності. Своє останнє Причастя св.Клара одержала з рук Кардинала Раїнальдо. На світанку 11 серпня 1253 року свята Клара, засновниця Ордену Бідних Дам, відійшла з цього світу. На похорон святої в Сан Да’мяно прибув сам Папа Римський. Її останніми словами були слова молитви-подяки: “Дякую Тобі, що мене створив і мене любив, як батько любить свого маленького сина”.

Тіло св.Клари було поміщено в церкві Сан Джорджіо. 26 вересня 1255 року Клара була канонізована (залучена до лику святих) Олександром ІV.

3 жовтня 1260 р. останки Клари були поховані в землю під центральним вівтарем нової базиліки святої Клари. Тоді ж сестри клариски залишили монастир Сан Дам’яно і переселились в місто, біля базиліки святої засновниці. Могила Клари була знайдена в 1850 р. 23 вересня труна була викопана і розкрита, а 29 вересня 1872 р. реліквії святої були передані Архієпископом Печчі, майбутнім Папою Римським Леоном XІІІ, у святиню Санта Къяра, де і зараз їх можна побачити.

Клара залишила після себе мало письмових творів: Устав, 5 листів, Заповіт і благословіння помираючої Клари. Після канонізації святої була написана “Легенда святої Клари, діви” (близько 1256 року), в якій розповідається життя Клари: народження, життя в батьківському домі, зустріч з Франциском, втеча з дому, перші кроки на дорозі досконалості за прикладом Франциска, життя в монастирі, її чесноти та чудеса, убогість та побожність, смерть та канонізація. Ассізці до сьогоднішнього дня вважають, що це заступництво їхньої святої землячки врятувало місто від ворогів: в 1240 році від сарацинів і в 1241 році від рук Віталє ві Аверса, що стояв на чолі війська імператора Федеріко ІІ. Незважаючи на те, що монастир Сан Дам’яно знаходиться поза містом і має слабкі захисні споруди, вороги не вдерлись до середини, дякуючи молитві святої Клари, яка у відповідь почула запевнення Христа: “Я вас охороню завжди!” (Францисканські Джерела 3201нн). В Ассізі кожного року 22 червня святкується врятування міста за заступництвом Клари.


Вся величність Клари полягає в її святості, в її способі бути, в її “формі життя”: свята жінка з активною та відважною особистістю, вільна та сильна. З її життя виділяються де-які характерні риси, які варто підкреслити.

За матеріалами patryk.ho.ua

[Total: 0    Average: 0/5]

Напишіть відгук